Moscow-Post RSS
6 Декабря 2016

Глас народа

Мы постоянно слышим заявления государственных деятелей, членов правительства, премьер-министра, президента, как "от имени украинского народа", "выражая мнение народа Украины" и в прочих формулировках схожего смысла и содержания. Вроде как все правильно - мы их сами выбрали, стало быть мнение они выражают наше. Но можно попробовать взглянуть на вопрос изнутри и посмотреть, отвечает ли идея реальности. Мы решили создать рубрику "Глас народа" где будем публиковать авторские материалы и мнения обычных интернет-читателей. Материалы на языке оригинала.

Глас народа

В КОНТЕКСТI 27 ГРУДНЯ 2008 - 03 СІЧНЯ 2009 РОКУ

Вічні цінності на те й вічні, що допомагають долати скороминущі проблеми. Дослідним шляхом доведено, що газ у шампанському для українців важливіший за газ в трубах. Воно чому так? Воно так тому, що шампусік – він тут, на столі, у запотілій від холоду пляшці. І ще – олів'є (мова про вічні цінності!), крабові різні палички у нерозривній діалектичній єдності з кукурудзою та яйцями, ковбаса феєричного начиння (трапляється й з м'ясом!) та інший алкоголь у різновсіляких формах. Все це близько і навпомацки доступне для надпивання та надкушування.

У таких умовах перейматись проблемами торгів двох господарюючих суб'єктів для задоволення потреб інших кількох господарюючих суб’єктів, не тільки для середньостатистичного українця, а й для його президента вкупочці з урядом і телебаченням, є чимось таким далекопримарним у перспективі непевного завтра, що спонукає налити–випити і філософськи подивитись на сусідів. Сусіди ж, в силу свого національного архетипу, «кушать не могут», коли комусь є що їсти, а - головне! – є коли. Кажіть, що хочете але ілюструвати новорічні передачі летючою стрічкою про те, що «Газпром» таки перекриє газ Україні – це не тільки для нас і для наших «переговорників» пишуть, це – для росіян в першу чергу.

Воно, конєшно, коневі ясно, що пояснити підвищення цін на електроенергію, газ і комунальні послуги для громадян «енергетичної імперії» набагато легше використовуючи простий, як лампочка Ілліча аргумент про те, що «хахли» весь газ «стирили». Все-таки наскільки комфортніше жити з усвідомленням того, що тобі заважає не власний розум, працелюбність і влада, а дурний, лінивий і безвладно-анархічний сусід, який у себе розвів «дімакратію» і лиже «піндосам»…

Операція «прінуждєніє к покупке» триває точно за графіком. Вона класично починається з першими пригодами Жені Лукашина, який йде в баню. Перші позивні «газавату» непомильно сигналізують прихід зими і недалекий Новий Рік. Як романтично спостерігати за наївними першими перемовинами Москви і Києва: - Платітє! У вас долг! - Га!? - У вас долг два мільярда!!!!... І єщьо… чітирє… дєсятих… - Я перепрошую! Але – га?! Ми стільки боргів не маємо!!! - Платітє! - Не будемо!!!! - Платітє!!!!!!!!!! - Не будемо!!!!!! - Ах ТАК!!! - Заплатили вже! Чого кричиш? Гроші є!

Що здохло в лісі, що ми ще досі приголомшливо не «перемогли» для мене не дуже ясно. Схоже, у переддень наших президентських виборів, коли фактична передвиборча кампанія стартувала ще рік тому, а двоє основних її фігурантів готові втрясця рознести державу заради Титулу Президента, бодай «в екзилі», бодай з яким іншим додатком, наша розгнуздана, гм, «демократія» таки робить свою світлу справу для Неньки України. І президент і прем’єрка пильно слідкують за руками один одного. І той, у кого вони здригнуться, щоб піднятися догори або потягнутися до кишені – той програв.

Благословенні кризи! Боже, Ти таки нас любиш! Економічна криза опускає ціну на той осоружний газ, а криза політична не дає повністю скурвитись нашим любим, дорогим і потрібним Україні. Я розумію, чому нервує «Газпром». Тут справа не в ціні, а в тому, що нема з ким домовлятись. Ющенко це питання начебто «не рішає», Тимошенко – також. При чому обоє щосили контролюють процес. А певно! За ціни 418 доларів дешевше палити гроші, а не газ. Втім, якось дуже підозріло озвучив «Газпром» таку ціну. Може, ляпнули про 418, щоб потім 250 виглядали переконливою преремогою? Питання в тому – чиєю?

А у передноворічний час я остаточно повірив в чудо. Правда, спільна заява Ю і Ю (я б сказав, що в Україні з'явився новий політитчний гравець - Дабл Ю!) щодо газу мене дещо налякала. Це що – уже розстріл, що об'єднались такі два стовпи демократії? Чи просто чергова медвежа послуга братніх сусідів таки змогла штовхнути Юлю і Вітю в обійми один одному заради якоїсь високої цілі… Президентство! Воно кохане! І – паровозом – Ненька Україна з її багатостраждальним народом-оптимістом. Все-таки як прекрасно, що є зовнішні вороги! Як гарно вони можуть консолідувати не тільки різноязику націю, а й її різностатевих і різнокольорових проводирів…

Друге чудо полягає в тому, що напередодні Різдва до Сандея Аделаджі прийшов не Миколай і не галюн, а міліція. Я просто затамував подих і схрестив пальці. Я не можу повірити в те, що у цій країні до когось врешті-решт дійшло, що «чорне блядство» (прошу не шукати расистського підтексту у слові «чорне» – це натяк аж ніяк не на колір шкіри проповідника, а його справи, а «блядство» - це не сесксизм, а назва гармонійної системи взаємовідносин між київськими чиновниками і паствою Посольства Божого) так само небезпечне, як і розігнане багато років тому «Біле братство». Так, гляди, і до блаженнійшого Леоніда дійдуть! Воля ваша, любі друзі, але невеличкий Страшний Суд, після того Армегеддону, який стабільно-блаженний Леонід влаштував у Києві, зовсім не завадив би…

…Цікаво, коли і куди чесане Сандей? Кудись в карпатську криївку до Зварича метнеться чи назад – у сонячну Нігерію, де він надзвичайно вдало розмістив кошти, «спасенні» у захланних та грішних слов'ян, відкривши власний банк….

А дивовижі, як з рогу достатку: прозрів недавно наш міністр фінансів і прорізався у нього голос. Все це відношу також на карб передноворічних чудес і ставлю поруч з об’явленням Бюджета Народу. Не далі, як у минулому «Дзеркалі тижня» явився нашому Віктору Михайловичу Пинзенику кінець нашого кризового тунелю. Явився, треба думати, у невимовних барвах і вразив до глибини душі. Бо одкровення, які прорікав Віктор Михайлович викликають у мене затерпання кінцівок.

«Україна має шанси швидше зрозуміти і почати діяти за принципом «підіть назустріч одне одному». Західний світ побудований за принципом егоїзму. Егоїзм, власні економічні інтереси — правильна, нормальна річ для нормальної ситуації. Але вона смертельна для нинішньої, нестандартної ситуації.

Не в наших традиціях дорослих дітей відразу відправляти на власний «хліб». Ми навіть думки не можемо допустити, щоб відселити наших стареньких батьків і дідів в окремі спеціальні місця, хоч як би там добре їм жилося. В наших генах закладено те, що вони мають жити з нами. Тому нашій психології, нашим головам набагато легше сприйняти речі, про які йшла мова.» Дзеркало тижня

Обмовлюсь, що загалом, з шановним міністром фінансів згодний. Тільки внесу деякі корективи: Наш бізнес знижує ціни і йде назустріч одне одному і без зайвих закликів держанвих мужів. Не весь. Тільки ті, хто тверезо мислить і хоче й надалі працювати, ті, хто має довготривалі плани, пов'язані з цією країною і на підставі такої тісної прив'язки себе до України будує свою бізнес-стратегію. Бізнесмени уже дуже давно так діють, протистоячи державі, від якої залишився лишень недолугий і ненажерливий репресивний апарат.

Ми, звичайно, не індивідуалісти. Ми – дуже общинний народ. Але це не тому, що ми такі добрі і хороші, а на заході такі злобні нелюди-егоїсти. Просто у наших умовах абсолютно неможливо протистояти державній системі, яка будується на тому, що гробить індивідуала, який може дати собі раду сам. Яскравий приклад – нещодавна ідея, у вигляді законопроекту від уряду, яка – слава комуністам і регіоналам! – парламентом підтримана не була, щодо виключення зі складу валових витрат підприємств всіх виплат приватним підприємцям на єдиному податку. Цебто, згідно з цим законопроектом, підприємству–юридичній особі абсолютно невигідно замовляти будь-які послуги та купляти товари у підприємця–єдиноподатника. Це означає, що, практично моментально, з прийняттям такого закону, армія безробітних поповнилась би немаленьким резервом підприємців, які, замість того, щоб годувати себе та інших соціальнонезахищених самі повісились би на шию нещасного нашого бюджету або й на власній клямці.

Скажіть, Вікторе Михайловичу, коли держава повністю ігнорує інтереси своїх громадян і працює за принципом «здерти більше сьогодні, бо завтра не буде чого» на кого розраховувати й надіятись? Тільки на себе і на своїх близьких. Сам ти не виживеш, хоч би й хотів. Бо це тільки у нас молода сім'я з двох працюючих членів і одне-двох дітей не може прогодувати сама себе без допомоги своїх батьків-пенсіонерів і маленької дачної ділянки. Це так не зараз повелося – цей період у нас не переривався практично – вся провінція українська так і живе останні бозна скільки років…

Таким чином, індивідуалізм можуть дозволити собі тільки громадяни тих країн, де слова «соціальний захист» і «свобода підприємництва» мають практичне значення, а не є популістською писаниною креативників передвиборчих штабів. Ми – відстала країна третього світу з експортноорієнтованою економікою, енерговитратною застарілою промисловістю і наскрізь корумпованою владою. Наш колективізм не генетично обумовлений, а необхідний для простого виживання. І ми не повертаємося до такої зворушивої солідарності – ми у ній продовжуємо жити. Бо криза до нас не прийшла. Вона, наче той герпес, постійно живе у нашому суспільному організмі, просто зараз невеличке загострення, що спричинило лихоманку.

Наша криза, Вікторе Михайловичу, псевдоекономічними припарками не лікується. Тут потрібне системне медикаментозне лікування. Тут потрібно прописувати серйозні пілюлі державному апарату – від жадібності, від безвідповідальності, від дурості. Тут треба щепити повагу до Закону і страх перед його порушенням. І, можливо навіть, тут необхідне хірургічне втручання скальпелем люстрації.

Втім, Medice, cura te ipsum – Лікарю, вилікуйся сам. У першу чергу ці слова відносяться до нас – тих, хто весь час нарікає на владу, забуваючи, що вона і є той самий народ…

Але процес лікування можна відкласти і до лютого. Аж до Водохреща нас навіть «Газпром» не змусить програти чергову газову війну. Тим ми й сильні – у нас є завтра.

«Завтра будем думати, віддавать борги - А тепер хай журяться наші вороги!»

Це така наша пісня. Народна. Хтось каже – менталітет…

Добавить комментарий
The Moscow Post — ежедневная информационно-аналитическая газета
Rambler's Top100 Яндекс.Метрика

Все что вредно для вашего здоровья