Moscow-Post RSS
22 Апреля 2018
 

Глас народа

Мы постоянно слышим заявления государственных деятелей, членов правительства, премьер-министра, президента, как "от имени украинского народа", "выражая мнение народа Украины" и в прочих формулировках схожего смысла и содержания. Вроде как все правильно - мы их сами выбрали, стало быть мнение они выражают наше. Но можно попробовать взглянуть на вопрос изнутри и посмотреть, отвечает ли идея реальности. Мы решили создать рубрику "Глас народа" где будем публиковать авторские материалы и мнения обычных интернет-читателей. Материалы на языке оригинала.

Глас народа

В КОНТЕКСТI 27 ГРУДНЯ 2008 - 03 СІЧНЯ 2009 РОКУ

Вічні цінності на те й вічні, що допомагають долати скороминущі проблеми. Дослідним шляхом доведено, що газ у шампанському для українців важливіший за газ в трубах. Воно чому так? Воно так тому, що шампусік – він тут, на столі, у запотілій від холоду пляшці. І ще – олів'є (мова про вічні цінності!), крабові різні палички у нерозривній діалектичній єдності з кукурудзою та яйцями, ковбаса феєричного начиння (трапляється й з м'ясом!) та інший алкоголь у різновсіляких формах. Все це близько і навпомацки доступне для надпивання та надкушування.

У таких умовах перейматись проблемами торгів двох господарюючих суб'єктів для задоволення потреб інших кількох господарюючих суб’єктів, не тільки для середньостатистичного українця, а й для його президента вкупочці з урядом і телебаченням, є чимось таким далекопримарним у перспективі непевного завтра, що спонукає налити–випити і філософськи подивитись на сусідів. Сусіди ж, в силу свого національного архетипу, «кушать не могут», коли комусь є що їсти, а - головне! – є коли. Кажіть, що хочете але ілюструвати новорічні передачі летючою стрічкою про те, що «Газпром» таки перекриє газ Україні – це не тільки для нас і для наших «переговорників» пишуть, це – для росіян в першу чергу.

Воно, конєшно, коневі ясно, що пояснити підвищення цін на електроенергію, газ і комунальні послуги для громадян «енергетичної імперії» набагато легше використовуючи простий, як лампочка Ілліча аргумент про те, що «хахли» весь газ «стирили». Все-таки наскільки комфортніше жити з усвідомленням того, що тобі заважає не власний розум, працелюбність і влада, а дурний, лінивий і безвладно-анархічний сусід, який у себе розвів «дімакратію» і лиже «піндосам»…

Операція «прінуждєніє к покупке» триває точно за графіком. Вона класично починається з першими пригодами Жені Лукашина, який йде в баню. Перші позивні «газавату» непомильно сигналізують прихід зими і недалекий Новий Рік. Як романтично спостерігати за наївними першими перемовинами Москви і Києва: - Платітє! У вас долг! - Га!? - У вас долг два мільярда!!!!... І єщьо… чітирє… дєсятих… - Я перепрошую! Але – га?! Ми стільки боргів не маємо!!! - Платітє! - Не будемо!!!! - Платітє!!!!!!!!!! - Не будемо!!!!!! - Ах ТАК!!! - Заплатили вже! Чого кричиш? Гроші є!

Що здохло в лісі, що ми ще досі приголомшливо не «перемогли» для мене не дуже ясно. Схоже, у переддень наших президентських виборів, коли фактична передвиборча кампанія стартувала ще рік тому, а двоє основних її фігурантів готові втрясця рознести державу заради Титулу Президента, бодай «в екзилі», бодай з яким іншим додатком, наша розгнуздана, гм, «демократія» таки робить свою світлу справу для Неньки України. І президент і прем’єрка пильно слідкують за руками один одного. І той, у кого вони здригнуться, щоб піднятися догори або потягнутися до кишені – той програв.

Благословенні кризи! Боже, Ти таки нас любиш! Економічна криза опускає ціну на той осоружний газ, а криза політична не дає повністю скурвитись нашим любим, дорогим і потрібним Україні. Я розумію, чому нервує «Газпром». Тут справа не в ціні, а в тому, що нема з ким домовлятись. Ющенко це питання начебто «не рішає», Тимошенко – також. При чому обоє щосили контролюють процес. А певно! За ціни 418 доларів дешевше палити гроші, а не газ. Втім, якось дуже підозріло озвучив «Газпром» таку ціну. Може, ляпнули про 418, щоб потім 250 виглядали переконливою преремогою? Питання в тому – чиєю?

А у передноворічний час я остаточно повірив в чудо. Правда, спільна заява Ю і Ю (я б сказав, що в Україні з'явився новий політитчний гравець - Дабл Ю!) щодо газу мене дещо налякала. Це що – уже розстріл, що об'єднались такі два стовпи демократії? Чи просто чергова медвежа послуга братніх сусідів таки змогла штовхнути Юлю і Вітю в обійми один одному заради якоїсь високої цілі… Президентство! Воно кохане! І – паровозом – Ненька Україна з її багатостраждальним народом-оптимістом. Все-таки як прекрасно, що є зовнішні вороги! Як гарно вони можуть консолідувати не тільки різноязику націю, а й її різностатевих і різнокольорових проводирів…

Друге чудо полягає в тому, що напередодні Різдва до Сандея Аделаджі прийшов не Миколай і не галюн, а міліція. Я просто затамував подих і схрестив пальці. Я не можу повірити в те, що у цій країні до когось врешті-решт дійшло, що «чорне блядство» (прошу не шукати расистського підтексту у слові «чорне» – це натяк аж ніяк не на колір шкіри проповідника, а його справи, а «блядство» - це не сесксизм, а назва гармонійної системи взаємовідносин між київськими чиновниками і паствою Посольства Божого) так само небезпечне, як і розігнане багато років тому «Біле братство». Так, гляди, і до блаженнійшого Леоніда дійдуть! Воля ваша, любі друзі, але невеличкий Страшний Суд, після того Армегеддону, який стабільно-блаженний Леонід влаштував у Києві, зовсім не завадив би…

…Цікаво, коли і куди чесане Сандей? Кудись в карпатську криївку до Зварича метнеться чи назад – у сонячну Нігерію, де він надзвичайно вдало розмістив кошти, «спасенні» у захланних та грішних слов'ян, відкривши власний банк….

А дивовижі, як з рогу достатку: прозрів недавно наш міністр фінансів і прорізався у нього голос. Все це відношу також на карб передноворічних чудес і ставлю поруч з об’явленням Бюджета Народу. Не далі, як у минулому «Дзеркалі тижня» явився нашому Віктору Михайловичу Пинзенику кінець нашого кризового тунелю. Явився, треба думати, у невимовних барвах і вразив до глибини душі. Бо одкровення, які прорікав Віктор Михайлович викликають у мене затерпання кінцівок.

«Україна має шанси швидше зрозуміти і почати діяти за принципом «підіть назустріч одне одному». Західний світ побудований за принципом егоїзму. Егоїзм, власні економічні інтереси — правильна, нормальна річ для нормальної ситуації. Але вона смертельна для нинішньої, нестандартної ситуації.

Не в наших традиціях дорослих дітей відразу відправляти на власний «хліб». Ми навіть думки не можемо допустити, щоб відселити наших стареньких батьків і дідів в окремі спеціальні місця, хоч як би там добре їм жилося. В наших генах закладено те, що вони мають жити з нами. Тому нашій психології, нашим головам набагато легше сприйняти речі, про які йшла мова.» Дзеркало тижня

Обмовлюсь, що загалом, з шановним міністром фінансів згодний. Тільки внесу деякі корективи: Наш бізнес знижує ціни і йде назустріч одне одному і без зайвих закликів держанвих мужів. Не весь. Тільки ті, хто тверезо мислить і хоче й надалі працювати, ті, хто має довготривалі плани, пов'язані з цією країною і на підставі такої тісної прив'язки себе до України будує свою бізнес-стратегію. Бізнесмени уже дуже давно так діють, протистоячи державі, від якої залишився лишень недолугий і ненажерливий репресивний апарат.

Ми, звичайно, не індивідуалісти. Ми – дуже общинний народ. Але це не тому, що ми такі добрі і хороші, а на заході такі злобні нелюди-егоїсти. Просто у наших умовах абсолютно неможливо протистояти державній системі, яка будується на тому, що гробить індивідуала, який може дати собі раду сам. Яскравий приклад – нещодавна ідея, у вигляді законопроекту від уряду, яка – слава комуністам і регіоналам! – парламентом підтримана не була, щодо виключення зі складу валових витрат підприємств всіх виплат приватним підприємцям на єдиному податку. Цебто, згідно з цим законопроектом, підприємству–юридичній особі абсолютно невигідно замовляти будь-які послуги та купляти товари у підприємця–єдиноподатника. Це означає, що, практично моментально, з прийняттям такого закону, армія безробітних поповнилась би немаленьким резервом підприємців, які, замість того, щоб годувати себе та інших соціальнонезахищених самі повісились би на шию нещасного нашого бюджету або й на власній клямці.

Скажіть, Вікторе Михайловичу, коли держава повністю ігнорує інтереси своїх громадян і працює за принципом «здерти більше сьогодні, бо завтра не буде чого» на кого розраховувати й надіятись? Тільки на себе і на своїх близьких. Сам ти не виживеш, хоч би й хотів. Бо це тільки у нас молода сім'я з двох працюючих членів і одне-двох дітей не може прогодувати сама себе без допомоги своїх батьків-пенсіонерів і маленької дачної ділянки. Це так не зараз повелося – цей період у нас не переривався практично – вся провінція українська так і живе останні бозна скільки років…

Таким чином, індивідуалізм можуть дозволити собі тільки громадяни тих країн, де слова «соціальний захист» і «свобода підприємництва» мають практичне значення, а не є популістською писаниною креативників передвиборчих штабів. Ми – відстала країна третього світу з експортноорієнтованою економікою, енерговитратною застарілою промисловістю і наскрізь корумпованою владою. Наш колективізм не генетично обумовлений, а необхідний для простого виживання. І ми не повертаємося до такої зворушивої солідарності – ми у ній продовжуємо жити. Бо криза до нас не прийшла. Вона, наче той герпес, постійно живе у нашому суспільному організмі, просто зараз невеличке загострення, що спричинило лихоманку.

Наша криза, Вікторе Михайловичу, псевдоекономічними припарками не лікується. Тут потрібне системне медикаментозне лікування. Тут потрібно прописувати серйозні пілюлі державному апарату – від жадібності, від безвідповідальності, від дурості. Тут треба щепити повагу до Закону і страх перед його порушенням. І, можливо навіть, тут необхідне хірургічне втручання скальпелем люстрації.

Втім, Medice, cura te ipsum – Лікарю, вилікуйся сам. У першу чергу ці слова відносяться до нас – тих, хто весь час нарікає на владу, забуваючи, що вона і є той самий народ…

Але процес лікування можна відкласти і до лютого. Аж до Водохреща нас навіть «Газпром» не змусить програти чергову газову війну. Тим ми й сильні – у нас є завтра.

«Завтра будем думати, віддавать борги - А тепер хай журяться наші вороги!»

Це така наша пісня. Народна. Хтось каже – менталітет…

Первая полоса Политика В мире Экономика Культура Спорт Происшествия Общество Авторская колонка

О газете Рекламный отдел
The Moscow Post — ежедневная информационно-аналитическая газета
18+ Сетевое издание The Moscow Post © Любое копирование, в т.ч. отдельных частей текстов или изображений, публикация и републикация, перепечатка или любое другое распространение информации, в какой бы форме и каким бы техническим способом оно не осуществлялось, строго запрещается без предварительного письменного согласия со стороны редакции. Допускается цитирование материалов сайта без получения предварительного согласия, с обязательной прямой, открытой для поисковых систем гиперссылкой на сайт (с указанием названия «Сетевое издание The Moscow Post») не ниже, чем во втором абзаце текста, либо сразу после заимствованного материала, при нажатии на которое осуществляется переход на сайт http://www.moscow-post.com
Rambler's Top100 Яндекс.Метрика